Головна  →  Фінансові знання  →  Опори фінансової стабільності  →  Чи слухається економіка «сильної руки»?

Чи слухається економіка «сильної руки»?

Чи слухається економіка «сильної руки»?

Всі ми дуже емоційно сприймаємо події, які відбуваються в Білорусі, і шоковані звірствами режиму Лукашенко. Не ставлячи за мету оцінювати процеси в цій країні, ми хотіли б поговорити про стару ідею, яка імпонує, тим не менше, багатьом співвітчизникам: «нехай буде диктатура, але якщо вона забезпечить економічне процвітання, ми її підтримаємо». Багато людей готові обмінювати політичну свободу і свободу совісті на економічні вигоди – до речі, саме Лукашенко є лідером симпатій українських громадян серед іноземних лідерів (добре, що хоч не Путін!). І така позиція сама по собі зрозуміла, якби вона не була хибною.

Хибна вона тому, що в сучасному світі невільна в політичному сенсі країна навряд забезпечить процвітання галузей з найбільшою доданою вартістю. Так, в Білорусі вдалося створити досить потужну IT-індустрію, але рішення, які до цього призвели, лежали на поверхні і не потребували авторитарного режиму. Так, там є більш-менш працююча, але здебільшого державна, машинобудівна і хімічна промисловість – але ми давно знаємо, що державне означає малоефективне. Економічне «диво» Білорусі має завдячувати хіба Росії – її дешевим кредитам і нафті, яку переробляють три велетенських НПЗ.

Тобто, виходить, що відносно непогано білоруси живуть не завдяки, а скоріше, наперекір режиму. І відтік кваліфікованих кадрів звідти не менший, ніж з України, і навіть за тими ж напрямками. І це не дивно – адже спеціалісти, які цінують свою працю і створюють продукцію зі значною доданою вартістю, дуже чутливі до суспільно-політичного клімату. Вангуємо, що якщо Лукашенко якимось дивом всидить у кріслі, з країни в найближчі рік-два виїдуть десятки тисяч людей. А це підсіче в корені економічні перспективи країни і остаточно перетворить її на проксі для РФ.

Але погляньмо на цифри, вони скажуть краще – чи варто розмінювати право голову на повний холодильник. Для порівняння візьмемо Україну.У 2013 році доларовий ВВП України складав 169 млрд. доларів, а пік падіння склав 46% від цієї суми – завважте, на фоні окупації Криму та гібридної агресії РФ на Донбасі. Вже у 2019 році він склав 89% від рівня 2013 року.

У 2014, теж на піку, ВВП Білорусі склав 78,74 млрд. доларів. Так, це досить чимало, якщо брати до уваги населення в 10 млн. Але вже за два роки падіння склало 39%, а в 2019 році ВВП країни відновився лише до рівня 79% від значення 2014. І це в країні, президент (колишній?) якої вихвалявся під час кампанії, що у всіх навколо війни і революції, а в Білорусі мир, спокій і процвітання. Головний козир старіючого диктатора битий: дешевшає нафта – падає ВВП.

Візьмемо ще одну невільну в політичному плані, але ринкову країну – саму Росію. Пік ВВП у 2,292 трлн. доларів прийшовся на 2013 рік, найбільше падіння – теж 2016, 44%, а на 2019 рік відновлення склало лише 71,5% від рівня 2013 року. Навіть гірше за Білорусь – дивно, адже ні війн, ні окупації там не було. Ну і наостанок Казахстан, ще один лідер про-східних симпатиків з України і теж із закритою політичною системою. 2013 рік – 236,6 млрд., 2016 – 137,3, тобто мінус 42%. Відновлення на 2019 рік – лише до 72% від пікового рівня.

Як бачите, авторитарні країни відновлювались набагато повільніше. Звісно, можна сказати, що на тісно пов’язані з Росією в економічному і політичному сенсі Казахстан і Білорусь вплинули введені проти неї санкції, тоді як Україна отримувала кредити МВФ. Навіть скоріш за все так і є. Але висновок звідси можна зробити один – треба правильно підбирати друзів. А білорусам ми бажаємо мужності і витримки у відстоюванні права на чесні вибори.