Поки люди у віці 50+ у лихоманці підраховують який же страховий стаж вони собі напрацювали і яку пенсію і коли він їм забезпечить, їх молодші співвітчизники, хто ще не виїхав, схоже махнули рукою на ту пенсію. Хоча при відвертій розмові ті, кому 35+, зізнаються про неприємний холодок, що підступає в них до серця, коли вони всерйоз замислюються про свою пенсію.

Вся сьогоднішня ситуація більш-менш проглядалася вже 20 років тому, а 10 років стала абсолютно ясною, тим, хто здатен замислюватись. Сьогодні явний крах державної пенсійної системи визнають майже усі. Тільки от те, що буде через 10 років і що треба робити сьогодні, знову розуміють тільки здатні мислити.

Пропонуємо ознайомитись із думкою науковця на цю тему: https://dt.ua/macrolevel/nakopichuvalniy-riven-pensiynoyi-sistemi-yakoyu-mozhe-buti-ukrayinska-model-274466_.html

Там хоч і немає рекомендацій, зате є більш-менш чіткий діагноз і передбачення. А для тих, кому важко сприйняти академічний виклад (хоча прочитати статтю все-таки радимо), пропонуємо конспект зі зрозумілими коментарями.

Екскурс у перипетії розгортання пенсійної реформи з 1999 р., з її нормотворчим сплеском у 2003-2004 р.р. ми не повторюватимемо. Мало хто на реформи звернув в ті роки увагу і пам’ятає її. Хоч і даремно. Зазначимо тільки, що саме з 1 січня 2004 року почали діяти два закони, що визначають нинішню конструкцію пенсійної системи: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». І вже тоді планувалося, що замість перерозподільчої солідарної системи має прийти накопичувальна.

Шановна авторка статті скромно визнає, що тоді виникло багато проблем, які не дали запровадити накопичувальну пенсію. Але всі ці проблеми звелися з одного боку до звичного небажання влади і політиків йти на зміни. А з пенсією особливо. Адже негаразди прийшли б відразу зі змінами, тобто на голову тодішнім політикам. А виграші відтерміновувались на роки і десятиріччя, коли ті, хто мав ухвалювати рішення про зміни, зійшов би зі сцени.

З іншого боку, суспільство (громадяни) масово не усвідомлювало до чого веде відсутність запровадження змін і не вимагало їх. А зміни приходять самі, тільки б’ють болючіше.

Далі, у запропонованій статті детально розглядаються перспективи і поліпшення пенсій через солідарну систему. І висновок по-науковому категоричний – в країні немає значного ресурсу для «мобілізації» додаткових платників внесків; а з огляду на демографічні тренди, істотного приросту кількості платників пенсійних внесків немає звідки чекати.

Отже, залишається тільки одне: пенсію собі можна тільки накопичити. Самостійно.

Далі авторка детально аналізує законопроект №6677, який пропонує, наче б то, новий підхід до такого накопичення. Насправді ж нового небагато. Знову жонглювання проблемами: звідки гроші, хто буде накопичувати, а хто нестиме ризики. І головна проблема: громадян, а можливо і роботодавців, знов примушуватимуть кудись нести свої гроші. Додамо те, що не вказано у матеріалі: до фондів, куди треба принести свої кревні, висуваються такі вимоги, що прямо вказують на фонди великих фінансово-промислових груп. Отут останнім дуже прислужиться примус у створенні накопичень на ІІ рівні.

Авторка скаржиться, що накопичення пенсії в недержавних установах, не може називатися системою державною. Залишається тільки запитати: ну то й що?! Якщо держава повністю себе дискредитувала, як забезпечувач пенсії, то чому система має бути державною?

А тепер те, про що не наважиться сказати ніхто ні політики, ні «експерти». Про рекомендації. Складність і заплутаність ситуації з пенсіями вже давно перетворили її на вузол, що затягується ще більше при будь-якій спробі його розплутати. Держава з пенсіями у цугцвангу - будь-який крок тільки погіршуватиме ситуацію. Адже єдине, що якось би допомогло (не вирішило ситуацію назавжди) – це гроші. А взяти їх немає звідки у потрібних обсягах.

У відповідь на заклики перестати красти, або радикально зменшити держапарат, зазначимо, що для того ж апарату це вихід самогубця. Держава на це сама не піде, а у суспільства сил замало, щоб домогтись такого. І поки суспільство чекатиме такого самогубства, розтануть останні залишки, з яких можна буде платити пенсію.

Тому вихід можливий як і з Гордіївим вузлом – розрубати його. Державі, тобто її службовцям та політикам, слід прямо заявити, щоб люди на пенсію від неї не розраховували. Точніше, ті, кому 50 і більше можуть розраховувати на нинішній порядок нарахування пенсії. Всім молодшим у старості (вік якої треба підняти років на 5) - тільки прожитковий мінімум. А пенсію вони мають накопичити зручним для себе способом. Тобто, ніякої зобов’язалівки у накопиченнях, ніякого ІІ рівня.

І тут якраз місце згадати 2004 рік. Саме тоді відбулася справжня пенсійна реформа, тобто була запроваджена форма добровільного пенсійного накопичення – недержавні пенсійні фонди (НПФ). Так, це не тепле місце за пічкою у держави, де можна спокійно чекати пенсії. Тільки державна пічка давно остигла. Давно прийшов час самостійно будувати пенсійну реформу на власну користь.

Тим же, хто вважає, що в Україні сьогодні неможливо накопичити на пенсію, вкажемо на більш як 10-річний досвід функціонування недержавного пенсійного забезпечення. У нього історій успіху більше, ніж у банківської системи. Крім того, всі помилки пов’язані з ухилянням громадян від відповідальності за своїх накопичення. Натомість треба самостійно будувати свої пенсійні системи, управляти ними і спокійно користуватися їх вигодами. Закон для цього є.

А всі ідеї обов’язкового ІІ рівня треба відкинути. До добра вони не приведуть.

Багато підприємців у світі шукають варіанти вигідного вкладення капіталу.

Досвідчені інвестори розуміють, що популярні і добре відомі країни переповнені проектами, тому оцінюють нові можливості.

Перспективних місць, що були в тіні, небагато, але вони є. Одне з них — Україна.

Безумовно, постійна агресія північного сусіда стримує прихід інвестицій, однак попри воєнні ризики зараз найкращий час інвестувати в Україну.

Одним з найкращих аргументів є дохідність інвестицій. До прикладу, рентабельність за ЕBiTDA в агропроектах у 2016 році становила до 45%.

У бізнесових колах побутує думка: коли входиш у бізнес, добре думай, як будеш з нього виходити. Так от: зниження капіталізації і цін на активи в Україні сягає дна. Це найбільш вигідний час для входження в бізнес та купівлі активів.

У перспективі, за більш динамічного економічного зростання та ефективної реалізації інвестиційного проекту, це гарантує ріст капіталізації проекту та його високу дохідність. Відповідно, проект може використовуватися для росту капіталізації та отримання дивідендів, якщо це стратегічний інвестор, або для успішного продажу за значно вищою ціною, якщо це портфельний інвестор.

Так, деякі галузі в Україні занадто монополізовані, деякі досить конкурентні, але більшість з них в перспективі мають можливості зростання: як в об'ємі, так і в капіталізації. Саме майбутні інвестиції є запорукою їх розвитку та зростання.

Чому вигідно

Є щонайменше десять переваг інвестування в Україну.

1. Вигідне географічне розташування і велика територія.

2. Понад 40 млн потенційних споживачів.

3. Значні запаси багатьох сировинних ресурсів.

4. Україна володіє 60% чорноземів світу.

5. Високий рівень освіти і кваліфікації робочої сили при порівняно низькому рівні оплати праці.

6. Розвинута інфраструктура і транзитний потенціал.

7. Ліберальне законодавство у сфері захисту навколишнього середовища.

8. Помірковане податкове навантаження на бізнес та приватних осіб.

9. Помірний клімат.

10. Україна є членом СОТ, має зону вільної торгівлі з ЄС та іншими країнами.

Інвестиційно привабливі галузі

Що в інвестиційному тренді України 2017 року? Компанія "МТ-інвест" на основі опитування експертів сформувала рейтинг інвестиційної привабливості галузей.

1. Сільське господарство — управління, вирощування рослин.

2. Торгівля зерном, її інфраструктура.

3. Олійно-жирова промисловість.

4. Фармацевтична галузь — виробництво і дистрибуція.

5. Інформаційні технології, зв'язок, телекомунікації.

6. Виробництво "альтернативної" електроенергії.

7. Видобуток, переробка нафти і газу.

8. Переробна промисловість.

9. Молочна промисловість.

10. Продовольчий рітейл.

Як мінімізувати ризики

Чи є ризики інвестування в Україну? Є, але ними можна управляти і зводити до мінімуму. Часто говорять про необхідність в політичному лобі. Однак це не критично, оскільки таку функцію можуть виконувати бізнес-організації, членство в яких добровільне, а також посольства країн походження інвестицій.

Проблеми недосконалості правового поля і відсутності верховенства закону вирішуються шляхом найму кваліфікованого юриста чи юридичної компанії, в тому числі з міжнародним статусом, офіси яких представлені в Україні.

Важливим аргументом є можливість використання англійського права і юрисдикції міжнародних судів при укладенні основних договорів. Наявність в Україні офісів "четвірки" міжнародних аудиторів також є свідченням певного рівня розвитку інфраструктури і гарантує можливість скористатися їхніми послугами.

Для ефективної реалізації інвестиційного проекту в Україні важливо правильно вибрати галузь, партнера, персонал і топ-менеджмент. Можливим є залучення іноземних фахівців. Далі на результат проекту впливає наявність технологічних та фінансових ресурсів з урахуванням обсягу та рівня проекту.

Українська економіка потребує не тільки фінансових інвестицій. Важливим є прихід нових технологій, застосування прогресивних маркетингових стратегій та стратегій розвитку персоналу, адже зараз конкурують не продукти, а бізнес-моделі.

Про greenfield і brownfield

Рішення про інвестування ухвалене. Як його правильно реалізувати? Для стратегічного інвестора найбільш ефективним способом входу на ринок України є купівля місцевого лідера ринку і його розвиток. Можна придбати 100% власності, можливе й часткове партнерство. Це найшвидший і найефективніший спосіб.

Також можливий варіант входу через створення дочірньої компанії, придбання нею земельної ділянки і будівництво виробничих потужностей, так званий greenfield. Цей спосіб більш тривалий і забюрократизований: розробка проекту — експертиза — дозвіл на будівництво — введення в експлуатацію.

Можна використати варіант brownfield, коли викуповуються старі виробничі потужності і модернізуються для власних потреб.

Для фінансового інвестора найбільш важливим є вдалий вибір партнера в Україні, який може забезпечити розвиток інвестиційного проекту. Не менш важливо вибрати галузь, здатну зростати, і правильну інвестиційну стратегію.

З метою мінімізації ризиків для фінансового інвестора рекомендується придбання контрольного пакета акцій і забезпечення повного корпоративного управління.

Як правило, для роботи на території України фінансовому інвестору необхідно зареєструвати власний інвестиційний фонд чи дочірню компанію. Втім, можлива діяльність через представництво і нерезидентську організацію.

Пошук привабливих інвестиційних проектів потребує певних зусиль і маркетингових стратегій, оскільки серед інвестиційних фондів є конкуренція, а ліквідних проектів не так багато. Також не завжди власники привабливих бізнесів готові відкриватися і співпрацювати у партнерстві.

Варіанти входження на ринок

Якщо іноземна компанія хоче увійти на ринок України для реалізації власної продукції, вона має такі варіанти.

1. Створення в Україні дочірнього підприємства, яке буде імпортувати та продавати продукцію.

2. Підбір дилерів та дистрибуторів, які будуть імпортувати продукцію і самостійно просувати її на ринок. У цьому випадку доцільно створити представництво, яке буде реалізовувати маркетингову стратегію і координувати роботу дилерів.

3. Створення спільного підприємства з місцевим гравцем-трейдером.

4. Придбання готового торгового бізнесу.

Вибір варіантів залежить від стратегії компанії на нових ринках, а їх успіх залежить від ефективності маркетингових стратегій.

МИРОСЛАВ ТАБАХАРНЮК , голова наглядової ради компанії "МТ-інвест".

У сучасному світі планувати витрати слід так само, як і завжди, починаючи від найдавніших часів, коли тільки з’явились гроші як окремий спеціальний товар. Не даремно ж одна з найпопулярніших книжок про управління своїми грошима називається "Найбагатший чоловік у Вавилоні" (авт. Джордж Клейсон). Тобто закони особистих фінансів зараз ті самі, що й у Вавилоні.

Питання грошей занадто загальні, щоб відповіді на них були практичні для конкретної людини. Однак, менше з тим...

Говоритимемо про людину, яка щомісячно отримує свою зарплатню. Тобто йтиметься про абсолютну більшість наших громадян, що живуть на зарплатню (ну можливо і харчі із власної ділянки), і не мають додаткових доходів.

Зрозуміло, що найкорисніше планувати витрати за допомогою наперед складеного бюджету за статтями витрат. Розпочати варто з того, що протягом певного періоду записувати свої витрати за статтями: харчування, житло, транспорт, одяг і т.ін. От у цьому "і таке інше" криється індивідуальність власного планування. Набір цих статей має бути суто під конкретну персону. Адже харчування може бути і закупівлею продуктів в магазині/на ринку з подальшим приготуванням вдома, і харчуванням у їдальні чи навіть ресторані, і перекуси з друзями, чи клієнтами (хоча це вже представницькі витрати). А транспорт - і проїзд у маршрутках, і паливо для власного автомобіля (а ще ж ремонт та обслуговування його).

Чим детальніше складений бюджет, тим легше виокремити з нього витрати, які треба урізати в першу чергу. І скласти такий детальний бюджет без консультації з фахівцем дуже складно. А ще складніше робити це регулярно і триматися запланованих витрат за статтями.

Тому часто рекомендується простіший метод - 4, або 5 конвертів. Тобто свої місячні статки розкладаються рівними частинами по 4-х конвертах (по 5-ти, якщо хочеться щось відкладати). Далі треба неухильно триматися правила: протягом тижня витрачати кошти тільки з одного конверту. У 5-й конверт можна вкласти кошти на регулярні щомісячні витрати (типу комірного) і на заощадження. Це простіше, саме тому, що примітивно. Та поза увагою залишаються неочікувані витрати, наприклад на ремонт взуття чи одягу, чи сезонну чистку одягу, подарунки на дні народження близьких, відпустка (хоча майбутні витрати на неї можуть бути частиною накопичень). Отже саме тому доцільніше звертатися до фахівця для розробки індивідуального бюджету. І варто мати на увазі, бюджет потрібен і тим у кого грошей небагато. Їм, можливо, найпотрібніший.

Заощаджувати безумовно варто. Багатство починається не з того, що у доходах, а з того, що у залишку після видатків. Знову ж таки найпростіший спосіб заощаджень - притримуватись правила 5-го конверта. Робіть його пухкішим і не спустошуйте.

Скільки заощаджувати? Відповідь теж має бути тільки індивідуальною. Незважаючи на поширену пораду заощаджувати 10% від доходу (тобто спочатку 10% заплатити собі), вважати це дієвим для всіх не слід. Значення мають і розмір доходу, і напрямки витрат, і наявність/відсутність боргів, і мета накопичень. Якщо це "чорний день", то який день вважати чорним, щоб розконсервувати заощадження? І багато іншого. Тобто чинників майже безліч. Тому знову ж таки порада - звертатись до спеціаліста. Недаремно у розвинутих країнах порядна людина має особистого лікаря, особистого адвоката і особистого фінансового консультанта. Адже гроші не менш важливі за здоров’я чи свободу/відповідальність.

Ну от, наприклад, актуальна така рекомендація – мати запас грошей достатній щоб прожити не менше 2-х місяців без роботи (якщо її втратиш). Але це підходить для людини у віці 20-25 років. Тому що у цьому віці роботу за 2 місяці знайти можна хоч якусь. Але цей період (можливості прожити без зарплатні) для 50-річної людини зростає практично до 1,5 років, а дехто каже і про 2 роки. Це щоб не погоджуватись у поважному віці на будь-яку роботу, а все-таки знайти гідну себе. І безліч таких особливостей допоможе врахувати індивідуальний порадник.

Де зберігати заощаджене. От на це питання відповідь може бути тільки індивідуальною. Справа навіть не у виборі місць зберігання, а у співвідношенні сум, що зберігаються у таких місцях. Такі співвідношення якраз і розраховуються виходячи з індивідуальних обставин, побажань і толерантності до ризику конкретної людини.

Додати можна тільки, що зберігати дещо слід і під матрацем. Іноді готівка може знадобитись зненацька, а у нас поки-що не така розвинута мережа банкоматів. Зберігати дещо треба і в банку. Але варто врахувати, що ставка депозиту в банку рідко буває помітно вищою за інфляцію. Тому банківські накопичення тільки короткотермінові – до року.

Зараз от популярні державні облігації (ОВДП). Але до них варто звертатись з помітними сумами. Там є свої накладні і транзакцій ні витрати.

Валюта. Найболючіше питання. Наш народ так любить долари. А той, хто тримає тільки у валюті не обов’язково виграє. Простий розрахунок показує цікаву річ. Ми маємо майже 14-кратну девальвацію гривні за 23 роки її існування (з 1996 року). Але той, хто тоді, у вересні 1996 р., поклав би гривні на депозит під не захмарні 14% річних з помісячним нарахуванням відсотків і додаванням їх до основної суми депозиту, той сьогодні обігнав би валюту у вартості. За останні 5 років (з вересня 2014) здорожчання валюти навіть не перекрило інфляції. А відсоток за депозитом, тим більше за ОВДП, вільно обганяє цю інфляцію.

І це не кажучи про більш складні інвестиційні інструменти. Недаремно фахівці кажуть: «на валютному ринку домогосподарка завжди запізнюється». Тобто без поради впоратись важко. Якщо комусь шкода платити за індивідуальні поради, то хай згадає як лікує безкоштовна медицина. Тут хоч держава виділяє якісь гроші, а фінансове оздоровлення держбюджет не фінансує.

І не варто сподіватись на безкоштовні поради «консультантів» із фінансових установ. Вони радять тільки те, з чого у них найвищі комісійні. Найчастіше це накопичувальне страхування життя. Вислухавши такого «консультанта», обов’язково похваліть його знання і запитайте, чи Ви змогли б стати таким консультантом і скільки би при цьому заробляли. Коли Вам назвуть відсоток комісійних, зрозумійте, що їх беруть з внесків клієнта, Ваших внесків. Це ті гроші, які Ви недоотримаєте. Взагалі за все безкоштовне хтось таки платить. За консультації лікаря – держава, або ви самі. А за консультації фінансового фахівця з вас візьмуть там і стільки де і скільки ви не помітите.

Матеріал підготований в рамках просвітницької програми "FinKeeper. Завжди при грошах" громадської мережі "Суспільна альтернатива" .

Найперше зазначимо, що ринок інвестицій в Україні дуже завузький. Виною цьому - незахищеність прав власності. Ніякі заходи не вирішать питання інвестицій без реального захисту прав власності.

Що ж до пасивного доходу від інвестицій, то золото, тут наприклад, ні до чого. Пасивний дохід - це перш за все дохід регулярний. А золото дає дохід тільки один раз - при продажу. Якщо взагалі дає. Це актив дуже волатильний, тобто його вартість коливається з великою амплітудою.

Участь в капіталі. Можливо так, якщо маєте якогось дружнього порядного капіталіста. Але порядність - річ дуже відносна. Треба самому непогано розбиратися в бізнесі, щоб бути партнером (брати участь в капіталі) у ньому. Тому звичайній приватній особі - це практично неможливо. Щоб приватна особа могла інвестувати в капітал безпечніше і не заморочуючись знаннями з бізнесу, у світі існують спеціальні інвестиційні фонди. В Україні теж є інвестиційні фонди. Але при інвестуванні через них слід звертати увагу, хто ними управляє.

Акції. Про них в Україні варто забути (крім акцій фондів, про що див. вище) допоки не вирішиться питання захисту прав власності. З одного боку пристойні підприємці бояться випускати акції, з огляду на загрозу рейдерства. З іншого боку інвестувати в підприємства непристойних, зрозуміло, не варто. Та й держава настільки зарегулювала діяльність акціонерних товариств (все виправдовуючи захистом інвесторів), що нормальні акції ми ще не скоро побачимо. Що ж до пропагованого приходу в Україну акцій Apple, то він таки стався. Але ліквідність їх дуже погана, тобто різниця між ціною придбання і продажу така значна, що, придбавши, дуже важко дочекатись хорошої ціни для продажу. Хіба що повестись на екзотику і придбати із розрахунку на дивіденди. Але ще питання порядку їх отримання від Apple.

Облігації - це можливий інструмент, особливо для пасивного доходу. На ринку можна знайти пару-трійку випусків корпоративних облігацій, тобто облігацій підприємств. Про них треба радитись із власним консультантом. Без консультанта на фондовий ринок потикатись не варто.

Окремо про облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Дуже гарний сьогодні інструмент для інвестування. Тільки загалом до цінних паперів, а особливо ОВДП особливо, треба підступатись з сумами від тисяч 50 грн. Там значні транзакційні витрати (про що нижче), які з’їдять частину доходу. Тим більшу, чим менша сума інвестицій.

Нерухомість, мабуть найбільш популярний, після долара, актив. Тільки от, щоб придбати нерухомість для отримання прибутку треба вкласти не менше півмільйона гривень. А дохід від оренди буде нижче рівня доходу від банківського депозиту. Щоб заробляти більше, слід спекулювати нерухомістю, а це вимагає ду-у-уже грубих грошей. Той, хто сподівається, що нерухомість хочаб збереже свою вартість, може жорстоко помилитися. Цей актив також дуже волатильний. Вже на нашій пам’яті вартість нерухомості коливалася якщо не в рази, то на десятки відсотків. Та й нерухомість має дуже низьку ліквідність. Тобто складно і довго продається, і неможливо відразу отримати частину вартості, якщо, наприклад, потрібна сума суттєво більша за місячну оренду від неї. І треба зважити, що здача в оренду – це бізнес з усіма притаманними йому ризиками: отримати недостатню ціну, або взагалі довго не знайти орендаря, ризик пошкодження майна недобросовісним орендарем, та складнощі з його виселенням. Ну і в умовах правової незахищеності є ризик взагалі втратити нерухомість. З часом власник може зрозуміти, що він/вона фактично починають служити квартирі, зданій в оренду. І ще треба платити податки, про що в нас багато хто забуває. Як на саму нерухомість, так і на доходи з неї.

Щоб позбавитись усіх цих неприємностей (зависокої ціни входу на ринок, низької ліквідності нерухомості і незахищеності) у світі діють т.зв. фонди нерухомості, або Real Estate Trust. В Україні у Будівельній палаті вже розроблена модель такого фонду. З наступного року, можливо з другої його половини можна буде інвестувати через нього. І тут згодяться ті ж рекомендації, що і наведені вище для інвестиційного фонду.

Власне житло. Безумовно актив, але не інвестиційний. Воно гроші не приносить, а тільки витягає.

Депозити в гривні. При нестабільному курсі, якраз є непоганою інвестицією. Гірше було б, якби курс стабільно падав. От за 4,5 останніх років (якщо навіть не зважати на ревальвацію останніх місяців) курс гривні сповз хіба на відсотків 15-20. Зате на гривневому депозиті кожен рік можна було заробляти до 15%. А ще й реінвестувати. Тому такий депозит залишається непоганим вкладенням. Треба тільки банк обирати з фахівцем-консультантом, щоб потім не бідкатись.

Скриті видатки. При інвестуванні ніяких скритих видатків немає. Вони просто невідомі інвестору, поки що. Комісійні банку. По-перше, інвестувати через банк не варто, позаяк йому вигідні інвестиції тільки у його депозити. І тут до речі комісій немає. Якщо ж інвестувати у цінні папери, а це здійснюють і спеціалізовані компанії, то комісію звісно треба платити. Вона залежить від виду паперу, обсягу операції і що хоче клієнт: продати чи купити. Комісія коливається у широких межах від часток відсотка до десятків відсотків. Однак, така компанія має забезпечити повну законність операції і роз’яснити клієнту усі її ризики. Додайте сюди ще оплату зберігачеві цінних паперів як за операції відкриття вашого рахунку у цінних паперах та зарахування на нього цінних паперів, так і за подальше зберігання їх там. Цінні папери існують у безготівковій формі і зберігаються на спеціальних рахунках, а не вдома. Загалом витрати на відкриття рахунку у цінних паперах і зарахування туди цих паперів складуть кілька сотень гривень (залежно від установи зберігача і обсягу пакету цінних паперів), а саме зберігання – може 500, може 1000, може і 2000 грн. на рік.. Теж залежить від обсягу пакету і установи. От чому до цінних паперів треба підступати з сумою не меншою тисяч 50 грн. Із меншою ці транзакційні витрати боляче вдарять по доходах.

Податки. Їх треба платити. Практично з усіх видів інвестиційного доходу, і з процентів на депозити чи за облігаціями також. А ще з вартості самої нерухомості. Тільки з дивідендів на інвестиції в інвестфонди податки сплачуються за ½ стандартної ставки.

Ліцензій для здійснення інвестицій ніяких не треба. Крім випадку професійної діяльності на цьому ринку, особливо з чужими грошами. Але це не про приватних осіб.

Отже у нас ніякої закордонної екзотики. Краще за все депозити. Якщо коштів достатньо, то облігації, перш за все ОВДП, можливо, інвестиційні фонди. Нерухомість потребує більше грошей, принесе додаткові ризики і перетворить власника на свого слугу та/або приноситиме менший дохід ніж депозит.

Олег Лиховид, голова Комітету фінансового ринку при Торгово-промисловій палаті України в рамках просвітницької програми «FinKeeper. Завжди при грошах».