
Гордіїв вузол пенсійної реформи
Поки люди у віці 50+ у лихоманці підраховують який же страховий стаж вони собі напрацювали і яку пенсію і коли він їм забезпечить, їх молодші співвітчизники, хто ще не виїхав, схоже махнули рукою на ту пенсію. Хоча при відвертій розмові ті, кому 35+, зізнаються про неприємний холодок, що підступає в них до серця, коли вони всерйоз замислюються про свою пенсію.
Вся сьогоднішня ситуація більш-менш проглядалася вже 20 років тому, а 10 років стала абсолютно ясною, тим, хто здатен замислюватись. Сьогодні явний крах державної пенсійної системи визнають майже усі. Тільки от те, що буде через 10 років і що треба робити сьогодні, знову розуміють тільки здатні мислити.
Пропонуємо ознайомитись із думкою науковця на цю тему: https://dt.ua/macrolevel/nakopichuvalniy-riven-pensiynoyi-sistemi-yakoyu-mozhe-buti-ukrayinska-model-274466_.html
Там хоч і немає рекомендацій, зате є більш-менш чіткий діагноз і передбачення. А для тих, кому важко сприйняти академічний виклад (хоча прочитати статтю все-таки радимо), пропонуємо конспект зі зрозумілими коментарями.
Екскурс у перипетії розгортання пенсійної реформи з 1999 р., з її нормотворчим сплеском у 2003-2004 р.р. ми не повторюватимемо. Мало хто на реформи звернув в ті роки увагу і пам’ятає її. Хоч і даремно. Зазначимо тільки, що саме з 1 січня 2004 року почали діяти два закони, що визначають нинішню конструкцію пенсійної системи: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та «Про недержавне пенсійне забезпечення». І вже тоді планувалося, що замість перерозподільчої солідарної системи має прийти накопичувальна.
Шановна авторка статті скромно визнає, що тоді виникло багато проблем, які не дали запровадити накопичувальну пенсію. Але всі ці проблеми звелися з одного боку до звичного небажання влади і політиків йти на зміни. А з пенсією особливо. Адже негаразди прийшли б відразу зі змінами, тобто на голову тодішнім політикам. А виграші відтерміновувались на роки і десятиріччя, коли ті, хто мав ухвалювати рішення про зміни, зійшов би зі сцени.
З іншого боку, суспільство (громадяни) масово не усвідомлювало до чого веде відсутність запровадження змін і не вимагало їх. А зміни приходять самі, тільки б’ють болючіше.
Далі, у запропонованій статті детально розглядаються перспективи і поліпшення пенсій через солідарну систему. І висновок по-науковому категоричний – в країні немає значного ресурсу для «мобілізації» додаткових платників внесків; а з огляду на демографічні тренди, істотного приросту кількості платників пенсійних внесків немає звідки чекати.
Отже, залишається тільки одне: пенсію собі можна тільки накопичити. Самостійно.
Далі авторка детально аналізує законопроект №6677, який пропонує, наче б то, новий підхід до такого накопичення. Насправді ж нового небагато. Знову жонглювання проблемами: звідки гроші, хто буде накопичувати, а хто нестиме ризики. І головна проблема: громадян, а можливо і роботодавців, знов примушуватимуть кудись нести свої гроші. Додамо те, що не вказано у матеріалі: до фондів, куди треба принести свої кревні, висуваються такі вимоги, що прямо вказують на фонди великих фінансово-промислових груп. Отут останнім дуже прислужиться примус у створенні накопичень на ІІ рівні.
Авторка скаржиться, що накопичення пенсії в недержавних установах, не може називатися системою державною. Залишається тільки запитати: ну то й що?! Якщо держава повністю себе дискредитувала, як забезпечувач пенсії, то чому система має бути державною?
А тепер те, про що не наважиться сказати ніхто ні політики, ні «експерти». Про рекомендації. Складність і заплутаність ситуації з пенсіями вже давно перетворили її на вузол, що затягується ще більше при будь-якій спробі його розплутати. Держава з пенсіями у цугцвангу - будь-який крок тільки погіршуватиме ситуацію. Адже єдине, що якось би допомогло (не вирішило ситуацію назавжди) – це гроші. А взяти їх немає звідки у потрібних обсягах.
У відповідь на заклики перестати красти, або радикально зменшити держапарат, зазначимо, що для того ж апарату це вихід самогубця. Держава на це сама не піде, а у суспільства сил замало, щоб домогтись такого. І поки суспільство чекатиме такого самогубства, розтануть останні залишки, з яких можна буде платити пенсію.
Тому вихід можливий як і з Гордіївим вузлом – розрубати його. Державі, тобто її службовцям та політикам, слід прямо заявити, щоб люди на пенсію від неї не розраховували. Точніше, ті, кому 50 і більше можуть розраховувати на нинішній порядок нарахування пенсії. Всім молодшим у старості (вік якої треба підняти років на 5) - тільки прожитковий мінімум. А пенсію вони мають накопичити зручним для себе способом. Тобто, ніякої зобов’язалівки у накопиченнях, ніякого ІІ рівня.
І тут якраз місце згадати 2004 рік. Саме тоді відбулася справжня пенсійна реформа, тобто була запроваджена форма добровільного пенсійного накопичення – недержавні пенсійні фонди (НПФ). Так, це не тепле місце за пічкою у держави, де можна спокійно чекати пенсії. Тільки державна пічка давно остигла. Давно прийшов час самостійно будувати пенсійну реформу на власну користь.
Тим же, хто вважає, що в Україні сьогодні неможливо накопичити на пенсію, вкажемо на більш як 10-річний досвід функціонування недержавного пенсійного забезпечення. У нього історій успіху більше, ніж у банківської системи. Крім того, всі помилки пов’язані з ухилянням громадян від відповідальності за своїх накопичення. Натомість треба самостійно будувати свої пенсійні системи, управляти ними і спокійно користуватися їх вигодами. Закон для цього є.
А всі ідеї обов’язкового ІІ рівня треба відкинути. До добра вони не приведуть.