Фінансові знання

Шлях до багатства

Шлях до багатства

Успіх чи неуспіх починається в голові людини. Там же народжуються їх пояснення і виправдання. Саме про те, що треба зробити людині для досягнення багатства, яку заплатити ціну будемо тут говорити.

Опори фінансової стабільності

Опори фінансової стабільності

Тут про те, що треба покласти у фундамент фінансової стійкості, з чого складаються його стіни і що слугує умовним дахом для нього. Простіше кажучи, необхідні умови для забезпечення фінансової стійкості.

Венчурне та капітальне інвестування

Венчурне та капітальне інвестування

Тут про те, що потрібно знати для інвестування в капітал бізнесу або стартапів.

Інструменти фінансового управління

Інструменти фінансового управління

Тут про те, за допомогою яких інструментів можна збудувати фінансову незалежність, який з інструментів оптимальніше вирішує яке завдання.

Опори фінансової стабільності

ПРО ІНДЕКС БІГ-МАКА ТА ІСТОРІЮ ТОРГІВЛІ
Опори фінансової стабільності

ПРО ІНДЕКС БІГ-МАКА ТА ІСТОРІЮ ТОРГІВЛІ

Колись, дуже давно, коли транспорт був ще нерозвинений, і товари могли рухатись лише з невеликою швидкістю і невеликими ж партіями, різниця в ціні на один і той же товар могла досягати сотень разів. Як приклад – прянощі, які були в Середні віки в Європі дуже дорогим задоволенням – просто тому, що в холодному європейському кліматі вони практично не вироблялись. Сьогодні вони коштують майже копійки через масове виробництво і просту доставку. Проте повного чи хоча б приблизного вирівнювання вартості товарів все ж не відбувається. Чому і до чого тут популярний бургер – поговоримо!

Колись, дуже давно, коли транспорт був ще нерозвинений, і товари могли рухатись лише з невеликою швидкістю і невеликими ж партіями, різниця в ціні на один і той же товар могла досягати сотень разів. Як приклад – прянощі, які були в Середні віки в Європі дуже дорогим задоволенням – просто тому, що в холодному європейському кліматі вони практично не вироблялись. Сьогодні вони коштують майже копійки через масове виробництво і просту доставку. Проте повного чи хоча б приблизного вирівнювання вартості товарів все ж не відбувається. Чому і до чого тут популярний бургер – поговоримо!

Взагалі, індекс Бігмака – це такий спосіб визначити паритет купівельної спроможності на різних ринках. Простіше: якщо в США щось коштує долар, а в Україні це щось коштує 10 гривень, то, як витікає з цього паритету, один долар має коштувати 10 гривень. Як і запевняє нас винахідник цього індексу, видання The Economist. Що в епоху глобалізації, коли Макдональдс працює в більшості розвинених країн світу, може бути зручнішим для порівняння, ніж бургер, який входить в меню усіх ресторанів франшизи?

Добре, це справді непоганий показник для розуміння того, які валюти недооцінені і навпаки. Проте він важить виключно для економістів! Реальним змістом цей індекс наповниться лише в тому гіпотетичному випадку, якщо би світовий ринок став абсолютно вільним. Наразі ж вільному обміну товарів стають на заваді бар’єри у вигляді ввізного мита, яким обкладається імпорт, протекціоністських заходів урядів різних країн та наддержавних об’єднань (різного роду митних союзів). А також монетарної політики центральних банків країн, яка може бути спрямована на посилення або послаблення національної валюти.

Проте, якщо подивитись українську стрічку новин, в ній часто спливає новина про недооцінену національну валюту, причому без будь-яких приведених вище застережень. Тож у громадян складається враження, що це влада чи ще якісь сили свідомо тримають гривню на рівні 24 за долар, коли курс мав би бути 1 до 10! Так, мав би – при повністю відкритому ринку. Тоді валюти вільно обмінювались би, та й взагалі, не було б особливої потреби мати багато валют – зручніше було б користуватись однією. Адже національна, так звана фіатна, валюта – це інструмент монетарної політики держав. І якщо немає політики – немає потреби й у фіатних валютах. Зараз же валютний ринок всередині нашої країни в принципі відкритий, але все одно він залишається внутрішнім. Адже існують обмеження на вільний ввіз і вивіз валюти, купівлю й продаж, та й самі такі операції підлягають оподаткуванню.

До чого ж тут історія торгівлі? Власне, до того, що технічний прогрес пришвидшив рух товарів, але не прибрав кордони між ринками. Тому наша цивілізація кордонів ще тільки мусить перетворитись на цивілізацію доріг. І от тоді індекс Бігмака працюватиме.

Нове фінансове ярмо під солодкі обіцянки
Опори фінансової стабільності

Нове фінансове ярмо під солодкі обіцянки

Група народних депутатів під саму ялинку (27 грудня) запропонувала законопроект 2683, яким вони задекларували благородний намір ощасливити майбутніх пенсіонерів. За рахунок останніх і в примусовому порядку.

Група народних депутатів під саму ялинку (27 грудня) запропонувала законопроект 2683, яким вони задекларували благородний намір ощасливити майбутніх пенсіонерів. За рахунок останніх і в примусовому порядку.

Цей проект нічого не говорить про лікування тяжко хворої діючої пенсійної системи. Натомість пропонує скинутись додатково ще й на накопичення майбутньої пенсії: громадянам - по 1% від зарплатні, роботодавцям – по 2%. Причому громадянин може добровільно самообкластися і більше як на 1%. Тоді роботодавець також зобов’язаний пропорційно збільшити свої внески, але максимум до 5% від нарахованої зарплатні.

В інших країнах відрахування для накопичення майбутньої пенсії в середньому складають 10-20% від зарплатні. Тож запропоновані проектом відсотки виглядають насмішкою. Але дуже дорогою насмішкою. Задля обслуговування цієї системи планується утворити Пенсійне казначейство і Центрального адміністратора. А про якусь реорганізацію постійно дефіцитного Пенсійного фонду України нічичирк. Тож все виглядає так, що це затівається не так заради реального пенсійного забезпечення громадян, як для утворення нових місць при грошах для бюрократів.

Щоб збільшувати накопичення за рахунок прибутку зібрані кошти планується передавати в управління приватним фінансовим компаніям. Це власне відповідає світовій практиці. Тільки повсюдно такі компанії обирає сам майбутній пенсіонер, а у нас їх буде допускати до управління держава. Ще одна кормушка…

Досвід усіх країн свідчить, що без накопичень розраховувати на пристойну пенсію у похилому віці немає чого. Наше законодавство вже давно надає можливість кожному відкрити індивідуальний пенсійний рахунок для пенсійних накопичень і їх примножень. Майже мільйон працюючих вже користаються такою можливістю, а десятки тисяч навіть отримують з таких рахунків додаткову пенсію.

Тож примус це робити ще й способом, визначеним тільки державою, і з компаніями, визначеними державою, це прямий шлях до втрат як мінімум частини пенсійних накопичень. Достатньо дослідити досвід країн зі слабким фінансовим ринком і слабкими державними інституціями (якраз як Україна), про який ми вже писали ПЕНСІЙНА СИСТЕМА: А ЯК У НИХ. ЧИЛІ, Ч.1 , щоб переконатись у цьому.

І головне, суспільство від пенсійної реформи чекає вирішення проблеми поточних низьких пенсій. Проект же обіцяє прибавку у майбутньому (коли автори вже вийдуть у відставку) і нічого не містить про вирішення головної проблеми.

Фактично його результатом стане утворення нових бюрократичних синекур і примус громадян та роботодавців робити внески на те, на що бажаючі і так виділяють кошти. Але ніякого рішення щодо сьогоднішніх низьких пенсій.

Пенсійна реформа Макрона
Опори фінансової стабільності

Пенсійна реформа Макрона

Здавалося б, як ці речі можуть бути пов’язані? Розбираємось! Всі ви, мабуть, чули про сотні тисяч протестувальників, які нещодавно перекривали весь Париж. Дехто пов’язує їх із впливом Росії. Не беремось судити, наскільки це так, проте підґрунтя у цих протестів досить міцне: справедливі побоювання людей, перш за все державних службовців, залишитись після виходу на пенсію у злиднях. А все через пенсійну реформу, обіцяну владою.

ФРАНЦІЯ: ПЕНСІЙНА СИСТЕМА І ПРОТЕСТИ

Здавалося б, як ці речі можуть бути пов’язані? Розбираємось! Всі ви, мабуть, чули про сотні тисяч протестувальників, які нещодавно перекривали весь Париж. Дехто пов’язує їх із впливом Росії. Не беремось судити, наскільки це так, проте підґрунтя у цих протестів досить міцне: справедливі побоювання людей, перш за все державних службовців, залишитись після виходу на пенсію у злиднях. А все через пенсійну реформу, обіцяну владою.

Передумови проблеми

Пенсійне страхування у Франції (як і загалом соціальне забезпечення) – одне з найскладніших і найдорожчих в Європі. Там так же, як і в Україні, пенсійний вік здебільшого настає у 62 роки, але окремі категорії йдуть на пенсію раніше. Так же, як і в Україні, французька пенсійна система базується на принципі солідарності поколінь, діє також накопичувальне страхування. Причому щомісячні внески в пенсійний фонд важко назвати великими: 16,35% для підприємців – і лише половина від цієї суми для найманих працівників, іншу за них сплачує роботодавець.

Солідарна пенсія у Франції становить 50% від середнього розміру зарплатні в останні 11 років стажу, обмежується мінімальний і максимальний розмір пенсії з солідарного рівня, причому різниця між ними – лише в два рази. Накопичувальна страхова пенсія нараховується за дуже різноманітними схемами, управління коштами здійснюють представники профспілок та роботодавців під загальним державним наглядом.

І все це було б дуже добре, якби не загальна криза пенсійних систем, пов’язана з демографічним переходом. А простіше – люди все менше народжують і все довше живуть. Отже, все менша кількість працівників утримує все більшу кількість пенсіонерів. А будь-яке підвищення пенсійного віку просто «підриває» вулицю протестами. Але цього разу причина не тільки у віці.

Ідея Макрона

Вона полягає у введенні замість дуже розмаїтих схем – єдиних правил нарахування пенсій. За кожний відпрацьований день працівникові нараховуватимуть спеціальні бали, які ляжуть в основу розрахунків майбутньої пенсії. Свого роду, страховий стаж. Але ж єдині правила означають, що всі пенсійні привілеї скасовуються! Не секрет, що в Україні багато хто сидить на посаді виключно в розрахунку на високу пенсію. У Франції також – дуже хибна, між іншим, стратегія, бо уряди муситимуть йти на скасування пільгових пенсій, раніше або пізніше.

Реформа Макрона передбачала також економічну стимуляцію більш пізнього виходу на пенсію – тепер, розрахували в уряді, виходити в 62 роки буде невигідно, люди працюватимуть довше для отримання повної пенсії, а значить, частину тягаря з «солідарки» можна зняти. Але головне, що вивело на вулиці людей – це все ж уніфікація пенсійних правил. По-перше, «важити» пенсійний бал міністра, прибиральника і шахтаря будуть абсолютно однаково. По-друге, бали розраховуватимуться з урахуванням всієї кар’ери. Тоді як, наприклад, держслужбовці отримували пенсію, розраховану на базі зарплатні лише за останні півроку. Багато хто з французів, порахувавши свої пенсійні перспективи – і зрозумівши, що за новими правилами йому «світить» на 30-50% менше, пішов на вулицю…

Висновки дуже прості – якщо не турбуватись про своє майбутнє власноруч, віддавши все на відкуп державі, рано чи пізно можна побачити, як твої пенсійні мрії йдуть с димом. Так, у Франції сильні «державницькі» настрої – на відміну, скажімо, від їхніх сусідів, британців і німців. Але у тій же Франції вражаюче стійкі – порівняно, скажімо, з українськими – фінансові інституції, які дають можливість безпечно, хоч і не під дуже високі відсотки, накопичити достойну пенсію.

Напис на плакаті говорить, що пенсія впаде на 40% за новими правилами.

ПЕНСІЙНА СИСТЕМА: А ЯК У НИХ. ЧИЛІ, Ч.1
Опори фінансової стабільності

ПЕНСІЙНА СИСТЕМА: А ЯК У НИХ. ЧИЛІ, Ч.1

Справжнє випробування рішень, що були прийняті в соціальній політиці, часто настає задовго після їх впровадження – у випадку пенсій, на десятиріччя пізніше. І саме до цієї межі підійшла приватна пенсійна система Чилі, запущена в 1981 році. Ми починаємо цикл статей, що присвячені чилійському досвіду в справі пенсійного реформування.

Справжнє випробування рішень, що були прийняті в соціальній політиці, часто настає задовго після їх впровадження – у випадку пенсій, на десятиріччя пізніше. І саме до цієї межі підійшла приватна пенсійна система Чилі, запущена в 1981 році. Ми починаємо цикл статей, що присвячені чилійському досвіду в справі пенсійного реформування.

Майже 40 років тому влада Чилі пішла на радикальний крок – заміну фінансування пенсій за рахунок фактично податків накопичувальною пенсією для всіх. Ця ідея не була аж зовсім новою, дещо подібне існувало ще на початку ХХ сторіччя в деяких країнах. Але ніколи ще накопичувальна пенсійна система не приймала загальнонаціонального масштабу. Чилійська модель є цікавою тим, що її, з певними змінами, перейняли згодом багато інших країн, зокрема в Європі. Тож, дивлячись на те, що являє собою чилійська система сьогодні, можна прогнозувати (звісно, з поправками на місцеві реалії) майбутнє інших систем. Частково і української.

Як було до реформи

До 1981 року чилійська система мала весь стандартний набір вад, притаманних бюрократизованому державному апарату – вже 8 років як при владі перебувала військова хунта (в прямому сенсі слова – від іспанського junta, що означає правління або раду). Пенсійна система була змішаною: державна пенсія була на рівні прожиткового мінімуму, а все, що вище, могло йти за рахунок різних галузевих пенсійних систем, в тому числі і накопичувальних.

Ефективність була вкрай низькою в першу чергу через надмірну регуляцію і низьку якість управління. Близько 5 тисяч законів в цій галузі не давали змогу не порушити хоч якийсь з них, що породжувало корупцію. Крім того, кошти державного пенсійного фонду часто відчужувались для фінансування різних сумнівних компаній, афілійованих з чиновниками від пенсійного забезпечення. З 1973 року, коли прийшла хунта, до 1979 року витрати на соціальне забезпечення зросли з 20% до майже половини бюджету (для порівняння – в Україні це близько третини у 2019 році). Тож реформа або глобальна бюджетна і соціальна криза (щось із двох) назріла.

Принципи реформування

Для радикальних реформ авторитарний режим підходить ідеально – звісно, якщо в режиму є таке бажання. У хунти Аугусто Піночета було бажання, але не було компетенцій, тож на допомогу прийшли економісти з Чикаго. Їх, а по аналогії з ними в переносному значенні аналогічні команди реформаторів в інших країнах, ще називають іноді «чикагськими хлопцями». Ця назва стала власною назвою для всіх подібних команд реформаторів, були (і є) свої Chicago boys і в історії України.

На першому етапі всі пенсії було проіндексовано. Правила виходу на пенсію змінилися: пенсійний вік був скасований, натомість введений пенсійний стаж. Така ж новація, доречи, була проведена і в українській пенсійній системі 2004 року. Роком пізніше розпочався другий етап: створення пенсійних фондів, які були об’єднані в окреме управління. Пенсійні внески поступово переводились до нього. Знову ж таки, найперша концепція загальнообов’язкової накопичувальної системи в Україні передбачала приблизно таку ж архітектуру, хоча так і не була введена. Кошти акумулюються, а потім інвестуються в національну економіку. Економіка Чилі якраз пережила етап бурхливого підйому у 80х-90х роках, коли зростання сягало 7% на рік при мінімальних рівнях безробіття та інфляції. Це призвело і до бурхливого зростання пенсійних активів громадян.

Цікавим є принцип нарахування пенсій, які чилійці отримують з накопичувального рівня. Розмір виплат розраховується, виходячи з розміру накопичених коштів (що логічно), отриманого на них інвестиційного прибутку (що теж логічно) та середньої тривалості життя. Останній фактор робить таку систему спорідненою зі страховими схемами. Це так звані Define benefit, DB-схеми з визначеними виплатами, про які, разом з DC-схемами, піде мова в окремій статті.

Така система дозволила «відмінити» катастрофу. Бюджет позбувся непід’ємного тягаря, люди згодом стали отримувати більше грошей. Країна в цілому змогла уникнути пастки «демографічного переходу», тобто проблеми неадекватної заміни працездатного населення, що виходить на пенсію, молодими кадрами. Крім того, уряд отримав джерело дешевих кредитів. Всі були задоволені, здавалося б, настав пенсійний рай, але…

(ДАЛІ БУДЕ)

Уроки примусу до пенсійного щастя
Опори фінансової стабільності

Уроки примусу до пенсійного щастя

Наші співвітчизники, хто подорожує світом, відмічають, що значну частку серед туристів із розвинених країн складають особи похилого віку. Такі люди там мають достатньо доходу, щоб ще й подорожувати. Не всі з наших спостерігачів знають, що такі доходи цих туристів з їх особистих накопичень, які робилися як правило самостійно протягом трудового життя. Саме ці накопичення є джерелом нормального життя людини у розвинутих країнах після того, як людина залишає роботу.

Наші співвітчизники, хто подорожує світом, відмічають, що значну частку серед туристів із розвинених країн складають особи похилого віку. Такі люди там мають достатньо доходу, щоб ще й подорожувати. Не всі з наших спостерігачів знають, що такі доходи цих туристів з їх особистих накопичень, які робилися як правило самостійно протягом трудового життя. Саме ці накопичення є джерелом нормального життя людини у розвинутих країнах після того, як людина залишає роботу.

Інші країни теж вирішили підтягнутись до розвинених. Але взялися за рішення революційно, шляхом примусу до добробуту у старості. З 1981 по 2014 роки тридцять країн запровадили обов’язкове накопичення пенсії як єдиного чи основного джерела існування людини у похилому віці. Це 14 країн Латинської Америки:

Чилі у 1981 р.,
Перу у 1993 р.,
Аргентина та Колумбія у 1994 р.,
Уругвай у 1996 р.,
Болівія, Мексика та Венесуела у 1997 р.,
Сальвадор у 1998 р.,
Нікарагуа у 2000 р.,
Коста-Ріка та Еквадор у 2001 р.,
Домініканська Республіка у 2003 р.,
і Панама у 2008 р.

Ще дві країни Африки:

Нігерія у 2004 р.,
і Гана у 2010 р.

А також 14 країн Східної Європи та колишнього Радянського Союзу:

Угорщина та Казахстан у 1998 р.,
Хорватія та Польща у 1999 р.,
Латвія у 2001 р.,
Болгарія, Естонія та Росія у 2002 р.,
Литва та Румунія у 2004 р.,
Словаччина у 2005 р.,
Македонія у 2006 р.,
Чехія у 2013 р.,
і Вірменія у 2014 р.

Станом на 2018 р. вісімнадцять з цих країн провели реформу у зворотньому напрямку, скасували повністю або частково перехід до обов’язкового накопичення пенсій. Це: Венесуела, Еквадор, Нікарагуа, Болгарія, Аргентина, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва, Болівія, Угорщина, Хорватія, Македонія, Польща, Росія, Казахстан, Чехія та Румунія. Значна частина з них зробили це після фінансової кризи 2008-2009 р.р., коли недоліки примусового накопичення полізли, як кажуть, з усіх щілин.

Уроки карколомного «ощасливлення» майбутніх пенсіонерів.

Підсумки і уроки підбивала у своєму звіті Міжнародна Організація Праці у листопаді 2018 р. По-перше, запровадження примусу супроводжувалось обіцянками, які були, фактично нездійсненними. Серед них прогноз розширення рівня охоплення накопиченнями населення і його коштів. Обіцялося без якихось об’єктивних аргументів, що обов’язкові індивідуальні рахунки приноситимуть більший відсоток доходу, що мотивуватиме людей здійснювати внески. Насправді цього не сталося. Рівень охоплення або не змінився, або знизився (Мексика, Угорщина, Казахстан, Чилі). В Аргентині, наприклад, він знизився аж на 20%.

Людям не пояснили, що тепер їх чекатимуть не визначені вигоди (нараховані пенсії, хай і маленькі), а визначені витрати на обов’язкові пенсійні відрахування. Майбутня пенсія залежатиме від ефективності інвестування накопичень.

А коли у людей кошти відбирають, хай і з благородною метою, суто психологічно ці люди не відчувають на собі відповідальності за досягнення мети (в даному випадку за – ефективність інвестування), а схильні покладати її на того, хто відбирає. Тому в масовому порядку громадяни не стежать за ефективністю інвестування відібраних у них коштів. Яскравий приклад наш ПДФО (податок на доходи фізичних осіб), який платять не люди, а з їх зарплатні вираховує роботодавець. Ці громадяни-платники податку зовсім не цікавляться його сумою і тим, куди його потім направляє держава.

Практично повсюдно відбувалося суттєве недооцінення витрат перехідного періоду.

Занадто високими виявилися і адміністративні витрати обов’язкових накопичувальних систем, до яких відносяться і комісії за управління та зберігання активів. Часто до адміністративних витрат відносили і супутні витрати, зокрема маркетингові. Це, зрозуміло, викликало зменшення накопичуваних активів, а відтак і виплачуваної пенсії. В середньому за вищезгаданими країнами витрати на адміністрування обов’язкових накопичень перевищили очікувані у 3 рази.

Це зрозуміло. Адже не треба клієнту доводити свою ефективність у адмініструванні, позаяк цей клієнт просто змушений робити внески.

Незважаючи на всі прогнози і сподівання ринковості у наданні послуг, галузь пенсійного накопичення обов’язкових внесків демонструвала стійку тенденцію до концентрації . Наприклад у Болівії та Сальвадорі діє тільки два головних пенсійних адміністратора. Кількість чилійських адміністраторів знизилась з 21 (1994 р.) до 5 (2008 р.), які обслуговують 86% пенсійних активів. У Польщі за кілька років після початку обов’язкових внесків ті ж 80% пенсійних активів виявились зосередженими у трьох пенсійних фондах. В Росії до припинення обов’язкових внесків один адміністратор – державний Внєшекономбанк - обслуговував не менше 90% пенсійних активів. Ще одна тенденція – монопольні, або олігопольні надавачі послуг з адміністрування обов’язкових пенсійних внесків виявляються або державними, або у власності великих фінансових груп, часто закордонних.

Причина проста. Ринок послуг примусового накопичення виникає раптово і у значному обсязі. Адже з якоїсь певної дати величезна кількість громадян в примусовому порядку починають здійснювати внески до накопичувальної системи. При такій одномоментності початку внесків у виграші завжди будуть найбільші гравці: держава та/або олігархічні групи. Тим більше якщо державна установа законодавчо призначається одним з гравців. Для прикладу, коли в Росії розпочиналась епоха примусових внесків для накопичення пенсії, усім громадянам запропонували обрати собі адміністратора-управляючого їх індивідуальних пенсійних рахунків. Рахунки «мовчунів», тих громадян, що не визначилися, примусово записали на обслуговування у державний «Внєшекономбанк» (ВЕБ). Таких виявилося трохи більше 93% опитаних. Варто зауважити, що в Росії діють величезні державні монстри: РАО «Російськіє желєзниє дорогі» РАО «Газпром», енергетична компанія РАО «ЄЕС». В кожному з них працює по кілька відсотків працездатних росіян. І кожна з цих компаній утворила власний пенсійний фонд. Зрозуміло, що майже всі працівники таких компаній «обрали» для накопичень примусових пенсійних внесків фонд своєї компанії. Таким чином, держава стала контролювати практично 100% пенсійних активів. Про те, яка була ефективність їх інвестування, приклад трохи нижче.

Головним вигодонабувачем примусових пенсійних накопичень став фінансовий сектор . По-перше, у операторів цього сектору практично немає необхідності залучати клієнтів (громадян) якістю послуг. Адже клієнта до них просто «заштовхує» держава. По-друге, в умовах слабких недиверсифікованих фінансових ринків цим операторам немає необхідності морочити собі голову складними інвестиційними стратегіями. У тій же Росії той же головний керуючий пенсійними активами – ВЕБ - практично всі їх вклав у державні облігації.

Не посприяв моментальний вибух грошової пропозиції за рахунок одномоментного початку накопичень і різноманітності інструментів грошового ринку. Адже вона визначається не стільки пропозицією грошей, скільки здатністю держави захищати інвестора та кредитора. А надлишковий попит на інвестиційні інструменти, що миттєво утворився, частіше за все направлявся або на фінансування бюджетних потреб (згадаймо Росію). В Угорщині, Сальвадорі, Болівії також державні облігації склали близько 80% усіх пенсійних активів. І ще можливий напрямок інвестування - закордонні ринки, але в основному не розвиток національних проектів. У тій же Чилі пенсійні фонди можуть інвестувати до 80% своїх активів за кордон.

Причина такої ситуації на поверхні. Слабкий ринок не може проковтнути таку масу грошової пропозиції, що виникає миттєво. І ця пропозиція не оживляє інвестиційний ринок. Тому що живим його робить тільки надійний захист прав власності. І оживає цей ринок поступово, разом зі зростанням економіки. Вони підштовхують одне одного. Природнім може бути тільки поступове нарощування грошової пропозиції, тобто альтернативне примусовому накопиченню, що стартує раптово.

Погіршується соціальний діалог . Зокрема старт примусових накопичень всюди супроводжувався не стільки соціальним діалогом, скільки розлогою лобістською медіа-кампанією від операторів фінансового ринку і політиків на їх утриманні, націленою якраз на придушення такого діалогу.

Висновки . У нас вже більше 15 років держава періодично «лякає» запровадженням обов’язкового накопичення пенсій. Ніде правди діти, гідна пенсія може бути тільки накопиченою, як у розвинених країнах. Їх приклад політики якраз і тицяють в ніс народу, замовчуючи при цьому, скільки десятків років їх накопичувальні пенсійні системи поставали і міцніли за рахунок добровільних внесків. Ніхто у політикумі не хоче зважувати, що будь-який примус, навіть до щастя, якщо і матиме позитивний ефект, то тільки на короткий період. Будь-яка примусова система не є стійкою.

Наведені вище уроки просто на фактах підтверджують всі вади примусового накопичення пенсії. В тому числі і те, що вади ці стають помітними тільки через певний час, коли вже багато втрачено. Особливо те, що все вилазить на поверхню у разі економічних потрясінь. При цьому нестійку примусово сколочену систему, що формувалася неефективно за відсутності конкуренції, вимушена знову спасати держава. Або за рахунок платників податку, або за кошти тих же громадян, яких вона примусово втягнула у цю справу.